IN CONVERSATION
WITH KRISTINA
Дженніфер Аданна Аноруе — українська художниця, вчителька малювання та модель. Їй 24 роки й наразі вона вивчає мистецтвознавство в НАОМА. Дженніфер вірить, що через мистецтво варто загострювати увагу й розв'язувати проблеми сьогодення.
27 Листопада, 2022
Фото Ганна Бардакова
Т: Розкажи про своє коріння, звідки родом твої батьки?
Дженніфер: Я народилась у Харкові. Тут завжди було багато студентів-іноземців, а серед них і мій батько, уродженець Нігерії. Мама — українка. Тож я маю нігерійські корні, ще й «королівські», на чому завжди акцентували татові друзі, яких я іноді зустрічала в дитинстві. Батько давно не живе в Україні й виконує обовʼязки радника місцевої громади у себе на батьківщині. Ця посада має назву “Chief” (“Король”), відповідно я — принцеса. Звідси моє життєве кредо: “Принцеса Джей, заряджай ді-джей!” [сміється]
Т: Які асоціації у тебе викликає слово"самобутність"?
Д: Самобутність — це про самовизначення, про реалізацію себе як людини, громадянина_ки та професіонала_ки. Коли людина досконало володіє певними навичками й приносить користь своєму суспільству.
Т: Чи сформувалася твоя національна самобутність станом на сьогодні?
Д: Перед інтервʼю мама розказала мені, як у п’ять років я часто запитувала її: “Мамо, я українка?”. Навіть тоді мені було дуже важливо належати до цієї культури, мови, традицій та історії. З віком нічого не змінилось. Думаю, що моє етнічне походження (африканська кров) лише підсилює любов до містичних, ритуальних українських народних співів, у яких я часто знаходжу силу та натхнення. Особливо сьогодні, коли наша культура під загрозою, самобутність відчувається особливо сильно.
Т: Улюблений український фольк?
Д: Колись я пів року на повторі слухала ДахаБраху. Разом з друзями та рідними ходили на концерти, слухали їх і в машині, і в залах, і вдома. Це музика неймовірної сили! Думаю, особливо відчуваю це, тому що в дитинстві займалася народною хореографією та вокалом, а в дорослому віці ходила на уроки народного співу.
Фото Ганна Бардакова
Т: Ми з тобою разом з Харкова. Розкажи про твоє дитинство в цьому місті.
Д: Так, Харків – це місце, де я народилася і жила до 17 років. Я виросла на Салтівці — великому та спокійному житловому районі (внаслідок війни, один із найбільш зруйнованих районів Харкова). Я дуже багато часу проводила у дворі й боялася зайти додому попити води, бо більше не випустять гуляти! Це були дуже здорові, екологічні умови, де діти були активними, вчились комунікувати та переживати різні емоції. Ми грали у футбол, “Козаки-розбійники”, хованки та інші ігри, які, на жаль, сьогодні не користуються особливою популярністю серед дітей, хоча є надзвичайно цінними як засіб комунікації. Окрім розваг у дворі, я займалась вокалом, хореографією, фортепіано і малюванням. І як я це все раніше встигала? [сміється].
Т: Які місця в нашому рідному місті тебе надихають?
Д: Чесно кажучи, те, що зазвичай люблять люди в Харкові — мене відштовхує. Якщо більшості подобається чистота та охайність Ха, мені це завжди здавалось “пластиковим” й несправжнім. Я люблю дикі, неокультурені місця Харкова, де ще залишилась можливість “ходити газонами”. Такі бунтарські настрої. :)
Т: Ми познайомились з тобою, коли ти вступила до НАОМА. Розкажи, як цей навчальний заклад сформував твою творчу особистість.
Д: Саме бунтарські настрої й підштовхнули мене переїхати до Києва. Після закінчення Харківського художнього училища, НАОМА видавалась “дорослим” навчальним закладом, хоча до цього я вже чотири роки була студенткою. Мені пощастило стати свідком деяких змін в академії, одна з них — це створення Майстерні формального мистецтва. Робота в майстерні, мої колеги та викладачі — це найкраще, що могло зі мною статися в академії. Не можу сказати, що я вже сформована мисткиня, адже досі ніби йду наосліп з виставленими вперед руками, намацуючи свій худужній шлях.
_PNG.png)
Picture by Victoria Besedina
Т: Розкажи про свою роботу "The cost of freedom" (“Ціна свободи”), як вона народилась?
Д: Я працюю вчителем малювання для дітей вже п’ять років, тож прилетівши у Дублін, одразу зрозуміла, що маю продовжувати. Я зібрала групу дітей і мамою одного з малюків виявилась Галина Волошина, кураторка виставки “Ціна свободи”. В основі проєкту були світлини журналістів “Української правди”, однак, щоб підкріпити концепцію виставки, не вистачило просторової роботи.
Галина запропонувала співпрацю і я зробила свою інсталяцію, яку представляла на виставці в EPIC MUSEUM у Дубліні цього літа. Я вперше працювала з обʼєктами та спробувала вийти за площину полотна.
Т: Чи плануєш презентувати роботу в Україні?
Д: Не впевнена, що варто показувати цей проєкт в Україні. Його було створено з метою донести наші почуття саме до іноземної аудиторії. Розказати про те, з чим кожного дня стикаються українці: скільки болю відчувають, втрачаючи рідних у боротьбі за свободу.
Picture by Victoria Besedina
T: Tell us about your life today?
K: Surrounded by Bali's lush tropical landscape, I find myself immersed in a project that combines fashion and art in the most unexpected way. My latest endeavour is all about creating jackets and blazers that are true works of art.
It may seem like an unlikely pairing - Bali and blazers - but this island has shown me that fashion knows no bounds. Elegant and stylish clothing is in high demand here, whether it's for a fancy dinner, a night out, or a day in the office.
To fulfil this need, I assembled a team of talented local artists and together we embarked on a mission to create a limited series of blazers, each one painted by hand. The level of creativity and skill that these artists bring to the table is simply mind-blowing, and I am in awe of their talent and dedication to each piece.
But it's not just about the art - it's also about the community that surrounds me here in Bali. I'm thrilled to be a part of a vibrant Ukrainian community that's all about collaboration and mutual support. Witnessing the human spirit at work in this way is truly inspiring and gives me hope for a better tomorrow.
Kristina
T: Upon returning to your homeland, what is the first thing that takes priority for you?
K: I can't wait to make Ukraine my permanent home once again! There's so much to see and explore in this beautiful country, and I'm eager to share all the cultural richness with travellers from all over. My ultimate mission is to inspire wanderlust in others and encourage tourism in Ukraine because there's truly something magical about this place that everyone should experience firsthand!
T: What do you imagine Cuba will be like in the future?
K: To me, Cuba is a country full of lively energy and irresistible charm. It's a place where you can't help but feel like dancing with every step and celebrating every moment. But my vision of Cuba goes beyond just what we see today. I truly believe that Cuba is a place that will keep growing and evolving, becoming even more modern and forward-thinking.
T: How do you envision the future of Ukraine after achieving victory?
K: I have this strong vision of Ukraine as a thriving, modern, and globally-connected country. A place where everyone can fulfil their potential and innovation is embraced. We hold onto the hope that one day our land will be completely free from oppression, and all of our people can work together to create a brighter future.
Фото Ганна Бардакова
Аліса Журавель, Марія Нощенко